Вітка виходить заміж. Всі коло неї бігають та шурхотять. В неї буде фата і справжні діаманти, що беруть напрокат. В мене напрокат були тільки лижі. Але лижі були в мене всю зиму, а заміж – набагато коротше зими.

Вчора Вітка плакала. Дуже сильно. Я сказала, що вже коли б я робила таку дурницю, як виходити заміж, то вже, певно, що не плакала би. Марічка, наша двоюрідна сестра зі Львова, запитала пошепки: «Вітасю, а ти, часом, не вагітна?» Я сказала, що Вітка не вагітна, вона просто тлуста. Вітка сказала: «Мамо, прибери це чудовисько!»

Сьогодні Вітка мені снилася. В неї були волохаті груди. Мама сказала, що «це до грошей». Ну от. А в мене немає грудей, ані волохатих, ані звичайних. Бути мені без грошей. А Вітка буде з грошима. Але навряд чи вона зі мною поділиться, бо коли я розповіла про цей сон і про гроші, вона знову назвала мене чудовиськом. В жодній книзі я не читала, що чудовиськам дають гроші. А читаю я багато. Правда, чудовисько ці гроші може вкрасти. Про таке навіть по телевізору говорять.

Вітка виходить заміж за Сергія. Я б ніколи не вийшла за нього заміж, бо він коробку цукерок з`їдає швидше, ніж я її відкриваю. «Ти чого виходиш за нього заміж?» Питаюся в Вітки. Вона каже, чи бачила я його сині-сині очі? Бачила. То й що? Це ж не твої очі, а – чужі. От в моєї подруги Данки є браслетка з синіми камінчиками. І вона обіцяла якось дати мені приміряти. Можливо, коли-небудь Данка дасть мені тую браслетку поносити. А що робити з очима? Я замружилася і уявила, як в мене замість моїх очей з`явилися очі Сергія. З його ж короткими віями. І окулярами. Це вже ні. Та він і не віддав би. Навіть окуляри.

Мама запитує, чи приготувала я подарунок Вітці? Я кажу, що можу намалювати Вітку з волохатими грудьми. Це буде такий грошовий оберіг. Мати каже, що краще вигадати щось інше. Тоді я обіцяю написати спеціальну пісню для Вітки. Я нікому не казала, але в мене готовий цілий куплет. Він такий:
«Жила одна кобіта,
Її всі звали Віта.
Зустрів її Сергій,
Він лиже пупа їй».

Думаю, тут мені вже ніхто не дорікатиме, що я все вигадую! В цій пісні немає жодного брехливого слова! Коли хтось лиже пупа – це дуже неприємно бачити. Але я читала, що творець має бути реалістичним. Не люблю фантастику. Тому й пишу все, як воно є. Я спробувала полизати собі пупа, але не дотягнулася. Певно, пуп так розташовано, що його можна лизати тільки іншому, а не собі. А Вітка аж пальцями шкребеться та зойкає від того. Але – терпить. Невже через сині-сині очі? Яка ж дурепа. Я такого не терпітиму ніколи. Бідна. Може хоча б гроші в неї будуть завдяки моєму сну?

Коли я вкладаюся спати, моя бабця крехче. Вона крехче і каже: «Крхм-хм. Що із цим буде, що буде? Богу не до вподоби це заміжжя». І зітхає. Я читала Біблію, і навіть роздивлялася картинки. І я думаю, що Богу взагалі не до вподоби заміжжя. Йому до вподоби голі люди, сварки, яблука та змії. Дуже дивний вибір. Я ще розумію вподобати яблука, хоча краще – груші. Ще можна – черешні, хоча вони взимку не бувають, а от груші бувають, то краще вже них. Але тішитися з голих людей, сварок та змій? Мені це не подобається. Мабуть, саме тому я не Бог. А, може, і Бог. Бо мені також не до вподоби це заміжжя.