- У романі «Дванадцять...» - для мене найвражаючий епізод - спілкування з душевно хворими людьми, простіше - божевільними. А чи Ви мали насправді досвід спілкування з такими людьми?

- На жаль, так. У мене в хаті є дві чудові картини, намальовані хворою і дуже талановитою дівчинкою. А взагалі питання нормальності і НЕ-нормальності досить складне. Часом, коли я їду в транспорті і чую розмови людей -- думаю, чи вони нормальні. Або коли дивлюсь новини по телевізору, або серіали... Я і сама не вважаю себе нормальною в якомусь сенсі, бо можу розплакатись, якщо побачу, скажімо, їжачка в траві, можу з ним говорити... А хтось думає: ось стоїть ненормальна людина.

- Почему Ирен? А не Ирина? Какого происхождения Ваше имя. Спасибо!

- Мене так назвали батьки на честь Ірен Форсайт з «Саги про Форсайтів» -- коли я народилася, вони якраз були захоплені цією героїнею -- особливо батько. Потім вона сподобалась і мені з одним «але» -- вона досить сумно закінчила своє життя. Сподіваюсь, мене це не стосується...

- Ирэн, слыхала, что за полгода по вашим сценариям снято 4 фильма. Правда ли это Если «да», то вас нужно занести в Книгу рекордов Гиннесса, а уж Украины и подавно...

- Так, це правда. Фільми почали зніматися один за одним навесні -- і ось тепер я збираю «врожай» -- щотижня по новому диску. «Ґудзик» вже показували. На черзі «Таємничий острів», «Три долі» (за книгою «Зів’ялі квіти викидають») і маленький серіальчик «Почати з початку! Марта». Далі буде...

- Здравствуйте, самая любимая моя писательница! Знаете ли вы, что изменили если не мою жизнь (а после ваших книг я стала больше думать и выгнала мужа), но имя точно. Я всем представляюсь как Эдит Береш из ваших зівялих квітів. Мне кажется в ней вы описали себя. В скольких героинях можно угадать ваши черты, вводите ли вы в романы сюжеты из своей жизни?

- Господи, мені шкода вашого чоловіка. Я в цьому не винна! До речі, в моїх книжках немає нічого автобіографічного, крім як у книзі «Переформулювання» -- але і там немає ніяких особистих «родзинок». Але вся книга в цілому -- це я.

- Есть ли у вас враги? Что нужно вам сделать, чтобы вы решились на месть?

- Я не знаю. У мене немає часу думати про ворогів -- нехай, якщо їм так треба -- про мене думають вони і дай їм Боже здоров’я в цій нелегкій справі «ворогувати» зі мною. Чесно кажучи, це не легко, бо я до всіх людей одразу ставлюсь добре і мені краще помилитися, ніж подумати про людину щось погане.

«я НЕ ЗНАЮ, хто такий мсье Паскаль»

- Привет! Случайно увидел у своей девушки Ґудзик и прочитал его - по диагонали, быстренько. А тут смотрю - можно задать вопрос. У меня такой: сколько у вас любовников и смогли бы ли сами помчаться за любимым стариком, как у вас в романе, на какую-то долбаную гору в долбаном Закарпатье? Только честно.

- А ваша дівчина що про це каже? Спитайтеся в неї, гадаю вам вона відповість чесно в більш інтимній обстановці, ніж зараз я, сидючи за компом і напружуючи мізки, згадуючи скільки у мене коханців...))))

- У меня к вас море вопросов, но как-то неудобно вываливать их на вас - вы же такая хрупкая, еще устанете! Я под впечатлеием пани Иголочки - прочитала Амулет Паскаля. Кто (или что) подсказал вам сюжет?
Кто являлся прототипом Паскаля - сам великий Паскаль или кто-то другой? А, может, Паскаль - это Вы?
Попадали ли вы в ситуации, подобные описанной, где вас бы ждали неизвестные люди, страшные приключения, душевные коллизии?
Как вы выходите из депрессивных состояний? Я почему-то думаю, что после написания таких сложных романов вы должны очень уставать. Например, как Сара Бернар после спектакля иногда часами не могла встать с постели...
Простите если много вопросов. Но если бы у вас был белый лимузин, куда и с кем вы бы хотели на нем поехать?

- Почну швидко з кінця: 1. На лімузіні я б поїхала в Сербію. З ким? Дорогі мої люди, дозвольте про це не говорити в ефірі? Я не шоу-зірка аби про це говорити. В анонсі «Амулета» написано, що я НЕ ЗНАЮ, хто такий мсье Паскаль. Сюжети я не вигадую -- вони надходять і хочуть бути такими, якими є. І герої так само -- просто хочуть жити через мене. У мене в житті було багато різних пригод. Різних і навіть небезпечних. Тут стільки питань -- краще приходьте в цей четвер в книгареньку на Пушкінській, 22 в 18-30 -- там у мене буде вечір. Поговоримо.

- Прочитал Олениум и удивился - вы, оказывается это можете. Так почему вы не пишете фейлетоны и сатирические романы? Что вы удовляете лишь сопливых глянцевых девиц с их ахами и охами, любовью к таинственным историям. Пишите серьезную литературу для умных мужчин. Или слабо?

- У мене сьогодні досить «хуліганській» настрій. На Вашу останню репліку. уявила, як я сідаю за стіл в ковбойському пабі і простягаю руку для армреслінгу )) може і не слабо...) побачимо. Дякую!

«Для мене легкого хліба не буде, певно, ще довго»

- Здравствуйте, дорогая Ирен! В моей семье читают Ваши книги и с нетерпением ждут новых, с волнением посмотрели фильм «Пуговица» и не разочарованы, хотя, безусловно, роман глубже. Ждем новых фильмов, знаем, что работа над ними идет. Желаем, чтобы вдохновение Ваше не угасало!
Вопрос: Писатели, как ни странно, :-) тоже люди, где-то живут, что-то едят, ходят в магазины, ездят в маршрутках и метро. Вас уже узнают на телеэкране, в прессе, видя Ваши фотографии. А как в простой каждодневной жизни? Ваши соседи? Попутчики? Кассир в супермаркете? Были ли у вас «случайные встречи» с вашими читателями, а не на автограф-сессиях? И хотели бы вы, чтобы Вас узнавали, как киноактеров, или вы предпочитаете жить незаметно?
Радости, здоровья, достатка, вдохновения! Пусть мечты сбываются!

- Дякую вам дуже. Я не хочу аби мене впізнавали -- хіба це добре? Це ілюзія слави. А хороші люди підходили. Мені це завжди приємно. Я живу дуже далеко від центру. У мене купа сусідів, але я їх майже не знаю, бо приходжу додому пізно. А коли мию підлогу в коридорі -- вони не виходять. Все як у всіх. Хоча часом трапляються дива, про які намагаюсь писати.

- Ирэн, сейчас Вы активно работаете в кино: узнали все его «подводные камни» и «болезни роста». Как Вы считете, правильным ли образом развивается наш кинематограф и чтобы Вы изменили в этом процессе? Чего ему не хватает? Чего уже и так слишком много?
И еще один вопрос. Вы попробовали на вкус «хлеб» и журналиста, и писателя, и киносценариста. Какой «хлеб» вкуснее и на какой проще заработать?
Спасибо! И отдельное спасибо за Ваше творчество!

- Дуже серйозне запитання. Я не впевнена, що відповім компетентно. Зараз кінематограф шалено розвивається. Не вистачає гарних і незвичайних сценаріїв -- ви ж бачите, головним чином експлуатують образ «Попелюшки», що шукає принца на лімузіні. Далі цього чомусь не йде. Мені завжди чомусь доводилося здобувати свій хліб якоюсь ненормальною працею. Чому -- не знаю. Тому, для мене легкого хліба не буде, певно, ще довго. А я і не хочу, бо тоді він не буде так смакувати.

- У романі «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних для життя» Ви зустріли Технолога. То - досить переконлива зустріч, по-Булгаковськи достовірна. І дуже символічна: добрий Творець, дбаючи про досконалість створеного ним світу, кінець кінцем опиняється в божевільні. Що це для Вас? - глуха безнадія ситуації, чи спроба втовкмачити, що ми є не просто результатом Творіння, «вінцем», а його складовою, до певної міри інтелектуальним інструментом, який мусить ділити з Технологом відповідальність за результат?

- Я тобі окремо відповім, добре? А взагалі дуже багато людей, прочитавши це, звинуватили мене в «запереченні воскресіння Хрестового». Це було страшно. І не правильно. я не це мала на увазі... )))

- Ирен, какие жизненные перипетии могут заставить вас отказаться от творчества, от написания книг и сценариев?

- Не знаю. Певно, що відсутність мізків. Але можу сказати, що «вибиває з колії» -- хвороби близьких мені людей.

«Я взагалі не люблю позу «невизнаного генія»

- Фільм Ґудзик, створений за вашим твором, засмутив глядачів тим, що не зовсім відповідав сюжету книги та й зйомки могли бути кращими. Яку реакцію викликав у Вас фільм, після того, як Ви його побачили вперше? І чи дозволялося Вам утручатися в процес під час зйомок?

- Ви знаєте. він не «всіх» засмутив. А тих. хто книжку читав. Розумієте, якщо ти хочеш «купити лімузин -- спочатку купи роліки». Режисерам і сценаристам треба з чогось починати, вчитися і, зрештою. дійти до свого «великого» кіно. Якби я стала в позу і відмовилась переробити сюжет -- не було б нічого і далі. Я взагалі не люблю позу «невизнаного генія».

- Скоро екранізуватимуть ваш другий роман «Зів’ялі квіти викидають». До речі, сюжет там досить кінематографічний. Що буде додано, а що - відхилено у фільмі? І розкажіть, будь ласка, більше про сюжет роману: це реальна історія - маю на увазі двох старих актрис - чи якщо вона вигадувалася, то на основі чого?

- З «Квітами» буде супер-протилежна історія, ніж з «Ґудзиком». тобто якщо історія «Ґудзика» втричі скорочена, то «Квіти» в чотири рази розширені. З нетерпінням сама чекаю на фільм. Мені здається, він буде досить непоганим.

- Чим ви самі себе здивували останнім часом?

- Вчорашнім вчинком... ))) А взагалі я часто сама себе дивую собою, бо є імпульсивною.

- Вам не кажется, что Ваша проза слегка «дешева», больше напоминает Троещинский рынок в литературном плане?

- А навіщо ви ходите на цей «Троєщинський ринок»? Я вас силою туди не заводжу. Раджу ходити на Хрещатик -- до «Луї Вітон».

- Коли вийде і про що буде нова книжка?

- Книга вийде в кінці літа до Львівського форуму видавців... Важко сказати. про що вона. Про життя і смерть, про марнославство і кіно, про любов, яка складається за дві хвилини. Книга називається «Дві хвилини правди».

«Поезія займає більше душі. А я ще хочу трохи пожити»

- Чи ще пишуться вірші, чи поетичність Вашої прози вже їх сублімувала? :)

- Вірші не пишу давно. Хоча і тих, що є -- не соромлюсь. Я вважаю поезію набагато вищою цариною, ніж проза. Вона займає більше душі. А я ще хочу трохи пожити.

- Пані Ірен, скажіть будь ласка, як Ви вважаєте, чи реально зараз в Україні займаючись письменницькою справою, заробляти на життя?
Певно, поки що ні. Але ми до того наближаємось. Варто лише дожити )))
Будь ласка, Ваше ставлення до Авторської пісні та хто з Бардів Вам до вподоби? Дякую.

- Я люблю слухати гітару, пісні і все, що з цим пов’язане. Я дуже погано, але вивчила три акорди. Люблю: Леграна, Висоцького, Бйорк, Моцарта, Окуджаву, Доліну, Богомолцець. Щодо пісні -- це пісня «Про Ліліт» Ігоря Жука. Дякую за запитання.

- Пані Ірено, добрий день! Скажіть будь-ласка, якого жанру не вистачає в сучасній українській літературі? Попри «а-ба-бу-га-ла-ма-гу», кажуть, дитячих авторів і книжок замало..

- Я думаю, що не вистачає нормальних літературно-художніх творів в класичному розумінні. Як, скажімо, твори Луї де Берн»єра. Дуже раджу почитати!

- Пані Ірен скажіть будь-ласка чи плануєте ви надалі продовжувати писати для дітей?

- Так!

- Ваша вже знаменита вишивка бісером - дуже тонка і з добрим смаком - вимагає купу часу; навряд чи його у Вас надлишок, але ви той час знаходите. Значить, це для Вас важливо. А чи нема ще тут елементу символічності: алюзії до «Гри в бісер» чи взагалі - «пришити, щоб не метати...» ? ;)

- Швидше це: пришити. щоб не метати! Це мені більше подобається )
Дорогі всі. хто сьогодні поставив запитання! Дякую і вибачте, якщо раптом вас розчарувала чи образила. ))

З повагою -- Ірен