Соромно зізнатися, але я завжди заздрив твоїй винятковій безпосередності і твоєму слухові. Ти завжди вмів почути і запам’ятати те, що найбільше виразно відкривало людей. Ти завжди писав такою мовою, яку можна почути на вулиці, а не по радіо. За це тебе, Льошка, і люблю. А літературним критикам і редакторам з «коррректорами» хочеться розказати одну стару історію про Василя Макаровича Шукшина, біля босоногого пам’ятника якого тепер завжди гори квітів.

Колись, у 1954 році, Вася Шукшин вступав на режисерське відділення Всеросійського інституту кінематографії до майстерні Михайла Рома. На письмовому іспиті з російської літератури майбутній геніальний письменник, режисер і актор, окрім купи порушень правил російської мови, в слові «ущё» зробив 4 граматичних помилки, він, здається, написав «исчьо». І коли Ромм переконував екзаменаційну комісію про те, що цей абітурієнт має право вчитися у стінах ВДІКу, для нього залізним аргументом слугувало те, що: «ГЕНІЙ МАЄ ПРАВО НА ВЛАСНИЙ ПРАВОПИС».

І нехай, Льоша, сперечаються депутати і академіки про новий правопис, не звертай уваги. Пиши мовою тих, хто буде читати твої твори, мовою, яка знаходить шлях до розуму і серця, і печінки з нирками. А про «Вчорашній день…» хочу ще сказати одне – «ай да Росіч, ій да сукін син». Але ти не гордись, бо до Класика ще пахати й пахати. Та і то у нас це після смерті.

Хочеться тобі побажати, піднявши стакан чаю з цукром: «Шоб ти букви вже ненавидів і попа сидіть коло комп’ютера боліла».

Олесь Санін, під примусом